Зворушливим спогадом поділилась заслужений майстер народної творчості України Галина Павлів про те, як її Анна-Ярославна із Запоріжжя потрапила до Франції.
Про це майстриня написала на своїй сторінці у Facebook.
На світлині – моя Анна-Ярославна. Та свіжо-вилакувана робота, що так негадано попала на зустріч, де їй судилося бути, – як якесь диво…
Моя Ярославна з Євангелією, яку привезла із собою з батьківської відомої, проте, зниклої, бібліотеки княжна Анна. Французи й дотепер приймають вірність своїй державі саме на цій Єванглії…
З цією роботою мене пов’язує один приємний та водночас, зворушливий спогад. Не пам’ятаю, який це був рік, мабуть, перші роки незалежності… Мене запросили на одну зустріч до концертного залу ім.Глінки. Як частенько зі мною бувало, не до кінця вникла в суть, знала лише, що запрошує наше місцеве товариство французької культури, або, можливо, якась інша назва, неважливо… Зрештою я опинилась на цьому заході.
Похапцем збираючись на зустріч, на столі ще на металевому гачку висить моя нова робота, мацаю, ага таки вже висохла, – все треба і їй до людей, – хапаю, підклеюю, упаковую і мерщій на творчу зустріч.
Отже, на вході (до концертної зали ім..Глінки) мене спрямували куди проходити. Дивлюсь – народу багатенько так, все таке вишукане панство. Хто мене знає давно, то не здивується, якщо я скажу, що прийшла на цю зустріч, як й завжди на всі інші ходила, по-простому, у вишиванці. Мені сказали, де я маю виставити свої роботи, й аж уже тут я дізнаюся, що на цей захід чекають першого посла Франції. Мене охопило якесь неймовірне, невиправдане хвилювання. До мене підійшов хтось із організаторів і попередив, мовляв, почнуть з урочистостей , а потім посла підведуть подивитись мої роботи, на що часу мені дається не більше трьох хвилин, ну максимум п’ять. Далі був – інструктаж, як себе поводити, як спілкуватись, що все спілкування – через перекладача, тому часу не займати…
Стою ледь жива, хвилююсь. Й тут почалося – урочиста частина. Це було все так штучно якось по-радянськи, майже з якимось рапортуванням про чергову п’ятирічку. Це в такому стилі розказували про дію та роботу нашого французького товариства. Навдивовижу розповідь велася не самим керівницвом гурту запорізьких французів, а як “годиться” – представниками міської влади, говорила товаришка Островська (була така тоді при міськраді), відчого у мене весь страх так і розсіявся. Натомість стало дуже соромно, бо не треба було пану послу, – творчій, вільній людині, – ця совдепівська манера цієї зустрічі. Йому було нудно, бо урочиста частина, явно затягнулась. Я вже встигла поховати всі надії, що до мне дійде колись черга. (До речі, люди, які мене запросили навіть не глянули на мої роботи, таке буває…), але посол, раптом сам підійшов до мого столика, бере одну із моїх робіт , я пропоную лупу, (збільшуване скло) і через перекладача пояснюю для чого. Як виявилось, намарно, я так переживала, він був у такому захоплені, переді мною постав чоловік з дитячою безпосередністю, робота за роботою йдуть до нього не байдужих рук та очей, і все сипле й сипле питаннями у зневірі, що я сама це роблю, зневіра майже переходе у легке роздратування, ну, не може це бути ручною роботою, та ще й моєю, над усе хотів побачити, як я малюю. Розмова затягується, адже спілкування не пряме, і тут почалося, сердиті організатори нагадують мені про час, який мені був виділений, а я така-сяка… Та намарно вони намагались покласти край, вже цікавому на той час спілкуванню, а мова з мого боку йшла про те, що, перш за все, я подякувала пану послу за великого сина французького народу інженера, архітектора, дослідника Боплана, і беру до рук оту свіжу з під лаку роботу, і дякую йому за те, що саме з великої шани і поваги французів до нашої дочки, Ярослава Мудрого Анни, ми маємо на сьогодні велику історичну пам’ятку Києво-Печерську Лавру, цілу й неушкоджену… Пан посол , просто розплакався, і сказав, що це його 21-ше місто в Україні (це був його тур по містах України) йому вперше подякували за Анну-Ярославну, припав на коліно, я була здивована, приємно вражена і втішена з того, що таки взяла із собою ще таку свіжу від лаку роботу, свою Анну-Ярославну! Правда, прикро, що Лавра під Москвою, але все таки на нашій землі!
Посол сам був скрипалем, написав мені не поганий відгук! Більше, вище згадане товариство, мене ніколи й нікуди не запрошувало, адже я порушила всі правила етикету.
Ось, така історія. До Франції від імені всього запорізького регіону поїхала моя Анна…
Галина Павлів – заслужений майстер народної творчості України, член Національної спілки майстрів народного мистецтва України. Вона першою в Україні почала відроджувати традиційні для Півдня України іграшки, зокрема, етнографічних ляльок, що у давні часи виготовлялись із висушених гарбузів. Утім, кожна її лялька має певний тематичний образ, що відтворює історичних постатей та народні свята.
Читайте також: Як “блінами” не зганьбити Масницю. Покрокові вказівки із Запоріжжя
