«Слобода Конскіе Раздоры, при р. Конкъ многолюдная и с населением зажиточнымъ. …Ръка Конка беретъ свое начало въ 5-ти или 6-ти верстахъ выше Конскихъ раздоръ; при слободъ Конка раздралась, разделилась, течетъ двумя отдъльными рукавами, а ниже слободы опять сливается въ одно теченіе.». Так описав свої враження від слободи Кінські Роздори Феодосій Макаревський у книзі «Матеріалы для историко-статистическаго описанія Екатеринославской епархіи церкви и приходы прошедшаго ХVІІІ столътія».
Нині Кінські Роздори – чудове, мальовниче село, одне із найбільших населених пунктів району. Засноване, як слобода у 1771 році відставними солдатами, каторжниками, майстровими людьми, задіяними на будівництві Кирилівської фортеці Дніпровської лінії укріплень. Ось що говорять літописи: «Для расселения оставленных солдат и их семейств и для жительства солдатских жен и детей кирилловского гарнизона в 10 км северо-восточнее крепости за счет казны было образовано военное поселение Конское, названное потом солдатской слободой Конские Раздоры».
З тих далеких часів збереглося в селі багато історичних споруд, що були побудовані першими поселенцями, серед них: будівля колишнього кредитного банку, колишні солдатські казарма та їдальня, торгівельні ряди, земська школа. Звичайно ж, архітектурною окрасою села є Храм в ім’я Преображення Господня. Його сяючі верхівки можна побачити із будь-якої частини села, варто лише піднятися на невеликий пагорб.
Свого часу на території села були і козацькі криниці та проходив відомий Муравський шлях, залишки яких можна побачити і нині. Саме тут, у Роздорах, річка Кінська (Кінські Води, Конка) розливається на 2 рукава – Мокру і Суху Конки. На території Кінських Роздорів будують свої домівки та проживають екопоселенці – люди, які прагнуть жити в гармонії з природою і навколишнім світом. У повсякденному житті вони не використовують сучасних технологій, не застосовують жодних хімічних засобів. Відоме село і так званими «блудними» місцями, потрапивши до яких можна дійсно забутись та опинитись зовсім в іншому місці.
А і ще багате це село на легенди та перекази, згідно яких і відомий золотий кінь затонув в Кінській на території Роздор, і саме через це село мала б пролягати залізниця, і найгарніші в окрузі дівчата теж були тільки в Кінських Роздорах. Дізнатися про це все можна під час туристичних мандрівок. На сторінці «Запоріжжя туристичне» у Facebook пропонують кілька маршрутів: «На берегах Кінської», «Мандрівка столицею запорізької кераміки», «Роздори на Кінській» тощо.
До речі, Кінські Роздори – це офіційна назва. А ось, місцеві кажуть: «Кінські Роздьори». Хтозна, як насправді. За народними переказами, відомо декілька тлумачень. Втім, запорізький співак та композитор Анатолій Сердюк наполягає саме на Роздьорах у пісні «Соловей Розбійник» за віршом Григорія Лютого. «Як люди говорять, так я й співаю», – наголошує Анатолій.
Кінські Роздьори, Дібрівські ліси,
Гайчурські хлопці чистої роси.
Свиснеш із дуба — чуть на три віки.
Скрізь мої краяни — махновці-козаки!
Ех, розлита воля — гірша із отрут,
Соловей-Розбійник народився тут!
Ех, недарма хлопці мед-горілку п’ють!
Соловей-Розбійник народився тут!
Зна Маріуполь, Юзівка і Дон
Рейди на Полтаву, Перекоп, Херсон.
Коні топтали зорі, мов квітки,
Ми в степах розтали, ми — туман гіркий.
Досі ночами лине грім копит.
Ген за вітрами дикий степ кипить.
Кров’ю без тіла пісня десь блука,
Сила незнищенна виходу шука!
